Przypomnienie pewnej demonstracji z 2010 roku, przeciw gloryfikacji nacjonalisty i kolaboranta nazistowskiego S. Bandery.
Co z tego zostało dziś na Ukrainie?
Gdzie zmierza ten kraj?
Czy pozostawia wybór swoim mieszkańcom?
Poprzez ustawy zabraniające krytyki Bandery i UPA następuje niespotykane w najnowszej historii wypaczenie – gloryfikuje się
zbrodniarzy, którzy i owszem przy okazji walczyli o …swoją nacjonalistyczną wizję ojczyzny ukraińskiej w myśl obłąkanej ideologii
Doncowa – miłośnika Hitlera i jego wizji świata przedstawionych w „Mein Kampf”.
Wizja ta przewidywała „Eine Nation, Eine Folk” w wydaniu ukraińskich nacjonalistów – jeden etnicznie jednorodny (niesplamiony) naród, inni przedstawiciele wymordowani.
Wersja nacjonalistyczna opierała się na nazistowskich – w pełni rasistowskich założeniach.
Nie udało się.
Teraz jednak oszukuje się naród ukraiński, manipuluje prawdą, historią, unika pewnych faktów, informacji, uwypuklając inne.
Stosuje się swoistą „nowomowę”, wtłaczaną Ukraińcom. Przy okazji blokuje się prawdę- karząc za jej głoszenie.
Świat, Europa – milczy.
Czy my też powinniśmy?

„Do Pana Konsula Honorowego w Poznaniu Poznań 05.02. 2010
Łukasza Horowskiego

Panie Konsulu!
SZANOWNI ZEBRANI!

ZEBRALIŚMY SIĘ w tym miejscu, aby dać świadectwo prawdzie, prawdzie mówiącej o tym że morderstwo, zabójstwo, a tym bardziej Ludobójstwo, nie może ujść płazem.
Przyszliśmy, aby pokazać naszą jedność w potępieniu decyzji prezydenta Juszczenki uznającego zbrodniarza bohaterem Ukrainy.
Zbrodniarza obywatelstwa polskiego, a narodowości ukraińskiej. Oznacza to, tak naprawdę, że nie podlega on jurysdykcji Ukraińców.
Raz już Bandera został skazany prawomocnym wyrokiem II RP na śmierć. Ta sama RP darowała mu życie. Zamieniła wyrok śmierci na dożywotnie więzienie.
W zamian za to Bandera stworzył śmiercionośną organizację przesiąkniętą jadem nienawiści do Ludzi różnych narodowości, nie tylko polskiej.
Kilka lat później rozpoczął eksterminację wszystkich, którzy uważali inaczej niż on i jego „żołnierze”, zbrodniarze bez śladu sumienia mordujący głównie kobiety i dzieci. Eksterminacja dotyczyła wszystkich narodowości. Nie tylko Polaków, Żydów, Ormian Rosjan czy wielu innych, ale i swoich braci Ukraińców.

Za co i dlaczego ich mordowano? Nawet swoich? To przecież niezrozumiałe, niepojęte…, Zapytają ci, którzy nie znają historii …
My odpowiemy:
Za to, że nie chcieli wydawać swoich sąsiadów, zabijać wspólnie z nacjonalistycznymi sługami Bandery i Szuchewycza kobiet i dzieci,
za to że ukrywali ich, za to w końcu, że rodziły się miłości, uczucie między ludźmi, bez względu na narodowość, zawierali śluby i żyli w zgodnie jak Pan Bóg przykazał. Polacy z Ukraińcami, Ormianie z Polakami, i wiele innych narodowości. Podziały się zacierały.
To nie podobało się nacjonalistom. W myśl ich doktryny, tylko czysty rasowo naród może przetrwać i budować Wielką Nacjonalistyczną Ukrainę.
Czy już gdzieś, ktoś tak nie mówił? Nie próbował wprowadzić czystości rasowej?
To nawet, nie był wymysł samych nacjonalistów ukraińskich, „papugowali” go od NSDAP i Hitlera.
I tak pomocnicy Bandery przychodzili do domów spokojnie żyjących wielonarodowościowych rodzin i wymagali, żądali pod karą śmierci od współmałżonków ukraińskich, aby mordowali swoich obcych rasowo współmałżonków, aby zabijali swoje dzieci (Na kresach dziedziczyło się po ojcu lub matce wiarę i zwyczaje. A więc jeżeli ojciec był Polakiem syn był również, a także był wychowywany w wierze ojca).
Bardzo często nie uginali się współmałżonkowie pochodzenia ukraińskiego, i mężnie ginęli razem ze swoją rodziną w imię najpiękniejszej idei – miłości do bliźniego. I teraz symbol zbrodni, mroczna postać, która wywołała ten straszny bratobójczy pogrom, ma zostać bohaterem?
W imię czego? W imię jakiej zbrodniczej ideologii ma stać się wzorem i przykładem dla pokoleń? Jako „bohater” Ukrainy?
I jeszcze sprawa naszych polityków.
Dlaczego oni jak i rodzime media chcą nam za wszelką cenę wmówić, że jest to wewnętrzna sprawa Ukrainy?
A gdzie pamięć ofiar?
Kto każe nam pamiętać o Katyniu, a zabrania pamiętać o pomordowanych w okrutny sposób ofiarach morderców z pod znaku tryzuba, z niesławnej UPA pod wodzą Bandery i jego wiernego przyjaciela od mokrej roboty Szuchewycza?
Kto każe zapominać o ofierze krwi kilkudziesięciu tysięcy Ukraińców, którzy ginęli za naszych rodaków, a także w imię przyjaźni i nie rzadko miłości?
Jaki to człowiek każe nazywać takiego zbrodniarza bohaterem?

Dlatego jesteśmy dzisiaj w tym miejscu, o tej samej porze w innych polskich miastach gromadzą się kresowiacy, ale nie tylko. Jest to obowiązek każdego moralnie i etycznie dojrzałego człowieka, nie tylko Polaka. Nie możemy dopuścić, aby zbrodniarze stawali się bohaterami. Dotyczy to całej ludzkości, całego świata.
Nie możemy zostawić naszych braci Ukraińców samych, w tych dniach. Kiedy to jakiś mały procent chorych nacjonalistycznych obłąkańców pragnie odrzeć Ukrainę i jej obywateli z kręgosłupa moralnego, podeptać etyczne prawdy uniwersalne, a sam naród ukraiński pozbawić dumy i sławy, uczynić z niego naród pohańbiony poprzez wyniesienie w zaszczyty zbrodniarza, dowódcy zbrodniczej armii UPA, która w imię obłąkanej ideologii Doncowa opisanej w jego anty ludzkiej, zbrodniczej pozycji pt. „NACJONALIZM”, doprowadziła do katastrofy i wyludnienia wielkich obszarów Wołynia i innych województw Kresowych.
Ideologia ta ścierała z powierzchni ziemi całe wsie, łącznie z przydomowymi sadami owocowymi, czy krzewami, a nawet drogami do tych wsi prowadzącymi. Nie miał zostać ślad po obcych i po tych , którzy sprzyjali obcym narodowościom. Masowa eksterminacja, Ludobójstwo na wzór faszystów niemieckich. Jednak były punkty różniące zbrodniarzy ukraińskich od niemieckich fabryk śmierci.Tymi punktami były przerażające tortury zaczerpnięte wprost z tradycji hajdamackiej. Ci mordercy nie tylko niszczyli ludzi, ale znęcali się nad nimi na dziesiątki sposobów, wzbudzając strach i przerażenie, nawet w oddziałach gestapo czy SS. Szokując specjalne oddziały NKWD „Śmiersz” postępujące za liniami frontu.
Zwyrodnialcy w ludzkiej skórze mordowali bezbronne dzieci wrzucając je do ognia, rozpruwając bagnetami, łamiąc kończyny, przykładem może być mała Stasia Stefaniak, owoc miłości Polaka i Ukrainki, pięcioletnia dziewczynka, niewinna niczemu i nikomu.
Jedyną jej winą był fakt posiadania rodzica innej narodowości niż ukraińska.
Za to zginęła zamęczona w okrutny i straszny sposób.
Zaraz potem zamordowano jej rodziców.
Za co? Za miłość? Za to, że ukraińska dziewczyna pokochała Polaka?
Czy mamy do tego dopuścić znów? Czy mamy pozwolić aby nacjonalizm w najgorszej formie ponownie się odrodził? W imię czego? W imię podziałów, granic, czy walk o ziemie? My nie chcemy ani walk, ani podziałów, tym bardziej nie chcemy odzyskania ziem.
Pragniemy tylko Prawdy i Pamięci. A także szacunku dla ofiar.
Honorowanie dowódcy morderców nie jest przejawem takiego szacunku.
Dokładnie odwrotnie. Jest to policzek wymierzony nie tylko Polakom, ale wszystkim ludziom na całym świecie, którzy miłują pokój i miłość, a zbrodnia jest dla nich czymś ohydnym.
Po to właśnie tutaj jesteśmy, aby pokazać nasz sprzeciw wobec ideologii, której celem jest właśnie głęboka nienawiść do Ludzi ,która nie tylko nie szanuje tych ludzi, ale żąda niszczenia bliźniego w imię niepojętych ambicji; a Miłością, największą wartością międzyludzką,- ideologia ta całkowicie pogardza.
Znajomi na Ukrainie, Ukraińcy wołają o pomoc. Moje osobiste doświadczenie podczas pobytu na Ukrainie: od wielu z nich słyszałem ciche, szeptem wypowiadane słowa, w ukryciu, jak bardzo nienawidzą Bandery i obecnie rządzących w Lwowie i nie tylko nacjonalistów, boją się jednak głośno przeciwstawiać tutaj na zachodzie Ukrainy,, bo doszli do głosu ludzie, którzy w tym rozdartym trudną sytuacją kraju wykorzystują chaos i nawiązują do zbrodniczych i okrutnych ideologii.
Wiemy, że często tak jest, kiedy zaczyna być źle, dochodzą różne szumowiny do głosu i rzucają nacjonalistyczne hasła, aby porwać naród w odmęt ideologicznych waśni, aby obwinić wszystko i wszystkich dookoła, tylko nie szukać winnych wśród swoich.
Młodym przewracają w głowach frazesami i hasłami, o SILE i potędze, jakoby nieustraszonych wojownikach z przeszłości, a w imię obrony kraju – mobilizują ich do wyznawania zwichrowanego patriotyzmu, odbitego jak w krzywym zwierciadle.
I ci młodzi bez odpowiedniego wsparcia w domach, zniechęceni sytuacją gospodarczą i pozbawieni dostępu do rzetelnej wiedzy nierzadko ulegają. Jednak jest jeszcze wielu, którzy umieją oddzielić ziarno od plew i znajdują Prawdę.
IM MUSIMY moi drodzy, pomóc. Ukraina woła o pomoc.

W Odessie przepraszają nas Polaków za Juszczenkę jego kłamliwy dekret, główny rabin Ukrainy oddaje medale otrzymane od Juszczenki, oburzony jego gloryfikacją Bandery, symbolicznie płonie dekret o nadaniu tytułu bohatera Ukrainy bandycie.

Tymczasem nasz rząd woła, że to wewnętrzna sprawa Ukrainy. I nie chce wyciągnąć ręki do zwykłych ludzi, którym narzuca się wolę wierzenia w sztucznych „bohaterów”.
Każe nie wtrącać się w wewnętrzną sprawę Ukrainy, kiedy to następnym dekretem ustępujący prezydent wnosi na piedestał zbrodniczą, watahę dezerterów z formacji policyjnych na usługach III Rzeszy, okrytą ponurą sławą dzieciobójców: UPA.
Nie ma znaczenia, że dowódca UPA, Bandera osobiście nie zamordował tych dziesiątek i setek tysięcy ofiar polskich i ukraińskich i wielu innych narodowości.
ON tego po prostu chciał, wydał rozkaz, i wspierał złem swojego ducha jego wykonanie.
Nic więcej nie potrzeba, aby uznać go zbrodniarzem.

Dlatego musimy wykonać ten gest i stanąć w obronie godności ludzkiej. I honoru.
Zbrodniarz nie może zostać bohaterem!

Dziękuję wam za przybycie.
Piotr Szelągowski Koordynator akcji protestacyjnej w Poznaniu
Włodzimierz Matkowski współorganizator akcji

Tłumaczenie tekstu w całości na język Ukraiński:

Біля Консульства України у Познані

5 лютого 2010 року на вул. Гробля 27 а, біля Почесного Консульства України у Познані зустрілося близько 30 осіб, які представляли середовища, вивезених Південно-Східного Порубіжжя. Вони протестували проти Указу Президента України Віктора Ющенка про присвоєння звання «Героя України» Степану Бандері.

Акція відбувалася спокійно. Було роздано листівки, а також прочитано листа, адресованого консулу та зібраним біля консульства. У цьому листі окрім протесту проти присвоєння звання Героя України С. Бандері наведено п’ять прикладів протесту проти цього на самій Україні. Йдеться м. ін. про те, що в Одесі громадська організація «Дозір» скерувала до громадськості Польщі спеціального листа із проханням пробачити українцям негідний вчинок Ющенка. Лист було передано Послу Республіки Польща в Україні та Генеральному Консулу РП в Одесі. Вчинок Ющенка було названо «зневагою, яку вчинив полякам президент України, надаючи високу державну нагороду поплічникові нацизму». Також в Одесі було спалено чучело Бандери у німецькій формі, з якого попередньо було знято Орден Держави. Було прочитано також листа Головного Раввіна України. Він, критикуючи героїзацію Бандери з боку президента Ющенка, який залишає цей пост з ганьбою, повідомив про те, що бажає повернути вручений йому орден «За Заслуги» ІІІ ступеня. Він також назвав вчинок Ющенка «страшним ударом у міжнародну позицію України». Також було сказано про протест проти вшанування Бандери, скерований Ялтинською Міською Радою.

Після того, як було прочитано листа, було зібрано підписи присутніх. Після цього делегація з двох осіб передала документ Почесному Консулу України у Познані Лукашу Горовському. З дозволу пана консула співпрацівникам консульства було вручено листівки, що є ілюстрацією одного із нелюдських вбивств, про які мова у листі. Йдеться про Стасю Стефаняк, донечку із мішаної польсько-української родини, яка є символом жорстокости бандитів, які діяли під керівництвом Бандери. Під час розмови з Паном Консулом було звернуто увагу на мирний характер демонстрації та факт, що протест стосувався лише тієї частини українського суспільства, яка називає себе націоналістами і розділяє погляди на Бандеру Президента України, який йде з посади.

Після виходу з консульства було виконано пам’ятну фотографію тих, які витримали і на морозному повітрі у п’ятницю очікували виходу делегації. Організатори подякували тим, хто зібрався, за те, що вони прийшли і усі розійшлися.

Нижче наводимо текст листа, прочитаного під консульством і переданого пану консулу.

Познань 05.02 2010

Почесному Консулу України у Познані

Пану Лукашу Горовському

ПАНЕ КОНСУЛЕ!

ШАНОВНА ГРОМАДО! Ми зібралися тут, щоб засвідчити про правду, правду, яка говорить, що катування, вбивство, а тим паче геноцид не можуть бути забуті. Ми прийшли, щоб виявити нашу єдність у засудженні рішення президента Ющенка, який визнав героєм України злочинця. Цей злочинець мав польське громадянство, а українську національність. Це насправді означає, що він не підлягає українській юрисдикції. Друга Річ Посполита вже винесла одного разу Бандері смертний вирок, який мав юридичну силу. Сама вона і дарувала йому життя – смертний вирок замінено на довічне ув’язнення. В замін за те Бандера створив смертоносну організацію, просякнуту отрутою ненависти до людей різних національностей, не лише польської. Через декілька років він розпочав геноцид усіх, хто думав інакше, ніж він та його «солдати». Злочинці не мали в собі ані краплі совісти і катували головно жінок і дітей. Геноцид стосувався людей усіх національностей. Вони вбивали не тільки поляків, євреїв, вірмен, росіян та представників багатьох інших національностей, але також самих українців.

За що і чому їх вбивали? Навіть своїх. Це незрозуміло, безглуздо… Про це запитають ті, котрі не знають цієї історії… Ми відповімо: за те, що не хотіли зраджувати своїх сусідів, вбивати жінок і дітей спільно із націоналістичними бандами Бандери та Шухевича, за те, що їх приховували. Також за те, що без огляду на національність між людьми народжувалося кохання, вони побиралися і жили у згоді, як наказав Господь. Так було між поляками і українцями, вірменами і поляками та багатьма иншими національностями. Поділи затиралися. Це не подобалося націоналістам, які сповідували доктрину, що лише тільки чистиий расово народ може вижити і будувати велику націоналістичну Україну. Чи вже десь хтось так не говорив? Не пробував вводити расової чистки? Це вже навіть не було щось придумане українськими націоналістами, вони перебрали цю ідею від НСДАП та Гітлера.

Отже, помічники та прислужники Бандери приходили до домівок, де спокійно жили багатонаціональні сім’ї та під страхом смертної кари вимагали від українських чоловіків і дружин, щоб вони вбивали чоловіків і дружин, які були іншої раси та щоб вбивали своїх дітей. На порубіжжі віру і звичаї брали у спадок від батька або матері. Отже, якщо батько був поляком, то син був ним також і виховували його за канонами віри батька. Чоловіки чи жінки українського походження часто не піддавалися та мужньо гинули разом зі своєю родиною в ім’я любови до ближнього. І тепер символ злочину, чорна постать, яка викликала цей страшний погром, має бути героєм?

В ім’я чого? В ім’я якої злочинної ідеології він має бути взірцем та прикладом для багатьох поколінь? Бути «героєм» України?

І ще про те, що стосується наших політиків. Чому вони, так як наша преса, хочуть вмовити нам, що це внутрішня справа України? А де ж пам’ять про жертви? Хто каже нам, щоб ми пам’ятали про Катинь і одночасно забороняє пам’ятати про жорстоко закатовані жертви вбивць з-під знаку тризуба, з УПА, що має погану славу, якими керували Бандера та Шухевич, його приятель у мокрій роботі? Хто каже забувати про криваву жертву кількадесятьох тисяч українців, які гинули за наших співвітчизників, а також в ім’я дружби і часто – любови? Яка ж людина каже називати такого злочинця героєм?

Саме тому ми сьогодні прийшли сюди. У цей же час у інших польських містах збираються люди, виселені з Порубіжжя, але не тільки вони. Це обов’язок кожної людини, яка є зрілою морально та етично, не тільки поляка. Ми не можемо допустити, щоб злочинці ставали героями. Це стосується усієї людськості, цілого світу.

Ми не можемо у цей час покинути напризволяще наших братів українців. Не можемо залишити їх на самоті, коли маленький відсоток хворих безглуздих націоналістів хоче позбавити Україну і її народ морального хребта. Хоче потоптати універсальні істини, а український народ позбавити гордости і слави, вчинити з нього народ, вкритий ганьбою через вшанування злочинця, керівника злочинної, як він, армії УПА. Вона, беручи за взірець безглузду ідеологію Донцова, описану в його анти людській, злочинній книзі під назвою «НАЦІОНАЛІЗМ», призвела до катастрофи і знищення населення на великих територіях Волині та інших воєводств на Порубіжжі.

Ця ідеологія стирала з обличчя землі цілі села, разом із присадибними фруктовими садами і кущами, навіть дорогами, що вели до цих сіл. Не могло лишитися і сліду від чужих і тих, хто сприяв чужим національностям. Відбувалося масове винищення, геноцид за взірцем німецьких фашистів. Однак, були моменти, у яких українські злочинці відрізнялися від німецьких фашистів та їхніх фабрик смерті. Це були тортури, напряму запозичені з гайдамацької традиції. Ці вбивці не тільки винищували людей, але також знущалися з них багатьма способами, пробуджуючи страх і вражаючи навіть гестапо чи СС. Вони шокували також спеціальні відділки НКВС «Смерш», які просувалися за лінією фронту.

Виродки із людським обличчям мордували беззахисних дітей, кидаючи їх у вогонь, розпорюючи багнетами, ламаючи кінцівки. Прикладом цього може бути згадана вище маленька Стася Станкевич – плід любови поляка і українки, п’ятирічна дівчинка, невинна нічого і нікому. Єдиною її провиною було те, що вона мала батька неукраїнської національности. З цього приводу вона загинула, її закатовано у нелюдській і страшний спосіб. Від разу після цього замучили її батьків. За що? За любов? За те, що українська дівчина покохала поляка? І чи ми маємо знову це допустити? Чи маємо дозволити, щоб знову відродився націоналізм у її найгіршій формі? В ім’я чого? В ім’я поділів, кордонів чи боротьби за землі? Ми не хочемо боротьби, поділів, тим паче не хочемо, щоб нам повертали землю. Ми хочемо Правди і Пам’яті, а також пошани до жертв. Нагородження провідника злочинців не є проявом пошани. Це навпаки – ляпас, якого дано не тільки полякам, але усім людям в усьому світі, котрі шанують мир і любов, а злочин є для них чимось гидким.

Саме для того ми тут – щоб показати наш спротив ідеології, метою якої є глибока ненависть до Людей, яка не тільки не шанує тих людей, а вимагає знищення ближнього в ім’я незрозумілих амбіцій. Любов’ю – найбільшою людською цінністю – ця ідеологія цілковито гордує.

Знайомі на Україні, українці волають про допомогу. Ось мій досвід під час перебування на Україні – від багатьох з них я чув тихі, шепотом сказані слова про те, як сильно вони ненавидять Бандеру і націоналістів, які сьогодні мають владу у Львові і не тільки. Однак, вони тут, на Заході України бояться сказати про це вголос, тому що першу скрипку грають люди, які у цій країні користаються важкою ситуацією у державі, розривом у ній, а використовуючи хаос, звертаються до злочинних і нелюдських ідеологій. Ми знаємо, що часто буває так, коли погано – на поверхню вилазять усілякі негідники і кидають націоналістичні гасла, щоб кинути народ у мутну воду ідеологічної боротьби, щоб оскаржити всіх і вся навколо, аби тільки не шукати винних серед своїх.

Молодим людям крутять голову фразами про СИЛУ і могутність, про нібито безстрашних бойовиків з минулого, а в ім’я захисту країни мобілізують їх на те, щоб вони визнавали ошаленілий патріотизм, відображений, як у кривому дзеркалі. I цi молоді люди, позбавлені відповідної підтримки вдома, знеохочені нкогномічною ситуацією, позбавлені доступу до правдивих знань часто піддаються. Однак, ще є багато таких, котрі вміють відділити зерно від плевели і знаходять ПРАВДУ.

Ми, дорогі мої, ПОВИННІ їм допомогти. Україна волає про допомогу.

В Одесі перед нами, поляками, вибачаються за Ющенка, за його брехливий указ, головний раввін України, обурений возвеличенням Бандери, віддає нагороди, одержані від Ющенка, палає символічний указ про надання бандитові звання Героя України.

При всьому тому наша влада говорить, що це – внутрішня справа України
і не хоче простягнути руку до її рядових громадян, яким нав’язують віру у «штучних» героїв. Влада каже, щоб ми не втручалися у внутрішні справи України у той час, коли у наступному указі Президент, чия влада закінчується, возвеличує злочинне угрупування – УПА – банду дезертирів з поліції – прислужників ІІІ Рейху, вкритих темною славою дітовбивць. При цьому немає значення, що командувач УПА Бандера не закатував тих діточок особисто, а також не приклав сам руку до вбивства сотень тисяч жертв польської, української та багатьох инших національностей. ВІН цього хотів, дав наказ, підтримував злом свого духа його виконання. Нічого більше не треба для того, щоб визнати його злочинцем.

Тому ми повинні виконати цей жест і стати на захист людської гідности і чести. Злочинець не може бути героєм!

Дякую вам за те, що Ви прийшли.

Пьотр Шельонговські, Координатор Акції Протесту у Познані

Влодзімєж Матковскі, співорганізатор акції

Tłumaczyła: Irena Kulesza”